Завантаження новин...

Дуб – символ могутності і довголіття

Символ величі і могутності, дуб, може рости на одному місці близько 1-2-х століть. Це означає, що висаджений вами саджанець дерева-довгожителя буде радувати далеко не одне покоління родичів.
Дуб звичайний, або черешчатий (Quercus robur) —рід багаторічних рослин  родини Букових, що налічує близько 600 видів. Його представники поширені переважно у помірних областях Північної півкулі. Дуб починає плодоносити через 30-40 років у вільних місцях проростання і через 50-60 років, коли насаджений людиною. Непримітні, маленькі квіти запилює вітер. Плоди (жолуді) дозрівають на початку осені. Але більшість дерев залишаються без плодів, так як плодоносить дуб дуже рідко, раз в 6-8 років.
 
Якщо говорити про деревину, то це найміцніша, найдорожча деревина. Дубові колоди, потрапивши у воду, не гниють, а стають чорними і ще міцнішими утворюючи так званий морений дуб, який особливо цінується в столярних роботах. Саме дубова деревина з мореного дуба є найдорожчою сировиною. Дубові меблі вважається найкрасивішими і міцними, крім того, щільна деревина дозволяє прикрасити деталі рельєфним різьбленням. Через високий вміст в деревині дубильних речовин дуб вважається найбільш стійкою до гниття з усіх листяних порід.
Дерево, якому судився довгий вік, стає священним, йому надають сакрального значення, про нього складають міфи і легенди. Адже скільки історичних подій, змін у природі і суспільстві йому судилося побачити за століття чи тисячоліття! 
Давні українці обожнювали дуб як дерево громовержця Перуна, пов’язуючи його з вогнем та блискавкою. Особливо шанували дерево, спалене ударом блискавки: на його місці будували капища, в яких завжди горів вічний вогонь із «дубового древія»; а людину, вбиту блискавицею, вважали обраною Богом.
За християнства виникло повір’я, ніби під дубом ховаються від Божого гніву чорти й саме тому стріли-блискавки часто влучають у стовбур. Із тієї причини й остерігалися переховуватися від грози під цим деревом. До речі, християнська церква постійно боролася з вірою у священність дерев, зокрема дуба: існують описи знищення місіонерами багатьох священних дубів у всіх слов’янських країнах впродовж цілого тисячоліття. Відомий християнський діяч Феофан Прокопович навіть на початку XVIII ст. забороняв «під дубом пісні співати». Та, незважаючи на всі заборони, культ дуба і нині має помітний вплив на культуру і звичаї українців.
У суботу перед Зеленою неділею гілки з дуба, липи, клена, вносять у хату, кладуть на вікна, під стіл, під ліжко, «щоб тії русалки ходили, щоб ноги у них не кололися»; вішають на портрети, ворота, колодязі — це для того, «щоб колихалися русалки». Вірили, що в останній день на Русальному тижні русалки збираються на великому дубі, ходять навкруг дерева, співають пісень.
Листя дуба поширене на українських вишивках і писанках.
Шанували дуб і як родюче дерево (на ньому багато жолудів), тому обрядові дійства проти безпліддя відбувалися біля дуба, як і біля плодових дерев. На Поліссі зберігся звичай садити дубок, коли народиться дитина. Якщо дуб гарно росте, це вважається доброю прикметою. Це повір’я втілилося в казці, коли дерево сповіщало про стан героя: як під’їздив богатир до своєї домівки з перемогою — листя на дереві зеленіло, як потрапляв у скруту — скручувалось або з нього капала кров.
Існує багато згадок про поклоніння предків священним дубам. Саме дубові гаї вважалися улюбленими місцями Богів, а під старими дубами здійснювали жертвопринесення. На культ священних дубів у Київській Русі вказують знахідки в ріках Десні й Дніпрі поблизу Києва й Чернігова. На високих дубових стовбурах, які пролежали у воді майже тисячу років, добре збереглися вставлені щелепи дикого вепра, якого приносили у жертву священному дереву.
Які б легенди нам не переповідали, достовірно можна стверджувати одне – висаджуючи дубові саджанці, дорослого стиглого дуба нам не побачити!