Завантаження новин...

В Городницьких лісах – час милуватися – «сонячною квіткою»

Для охорони та збереження азалії понтійської, - занесеної до Червоної книги України, в Городницькому лісгоспі створений ботанічний заказник загальнодержавного значення «Городницький». На площі понад 350 га ця рослина майже повсюди утворила суцільні зарості. Відтак цієї пори ліси потопають в яскраво-жовтому вогнищі, а повітря наповнене солодким запаморочливим ароматом. Ця квітка, як вважають учені, релікт третинного періоду, того самого благодатного часу, коли на нашій території був субтропічний клімат. Карл Лінней дав рослині назву «азалія понтійська» (в перекладі з грецької «азалія» — суха). Лісничий Липинського лісництва Василь Сергійович розповідає, що кущі азалії завжди залишаються сухі адже вона не насичується вологою. Біологи шанобливо називають цю медово-оранжеву квітку з сильним запаморочливим запахом «жовтим рододендроном», а місцеві жителі значно скромніше — «драпоштаном», бо гілочки її досить чіпкі, спробуй продерися через зарості.
Як же потрапила ця квітка на Полісся? З цього приводу існує чимало легенд і переказів, більшість із них пов’язані з навалою на край татарської орди. Одна легенда розповідає, що квітку привезла і посадила дочка татарського хана, сумуючи за домівкою. Інша — що насіння азалії було талісманом татарських завойовників, яке вони носили на грудях, зашитим у торбинках. Там, де падали на землю вбиті воїни, і проростали жовтогарячі диво-квіти. І дійсно, у дикій красі азалій є якась східна таємнича жага. До речі, рослина є досить отруйною, її сильний духмяний запах може запаморочити голову до втрати свідомості. Особливо небезпечні вони для тварин, які можуть навіть загинути, необачно скуштувавши гілочку азалії.
А мешканці Городницької ОТГ,кажуть, що у пору цвітіння азалії ходять у ліс нею милуватися, як японці цвітінням сакури.