Лісівники Житомирщини щиро вітають з 55-річчям головного лісничого державного підприємства "Баранівське лісомисливське господарство" Віктора Мірошніченка. Шановний Вікторе Івановичу! Прийміть найщиріші побажання міцного здоров'я, особистого щастя, невичерпної енергії і наснаги у всіх Ваших добрих справах. Хай у Вашому домі завжди панують мир і злагода, у серці – доброта, а у справах – мудрість та виваженість. Нехай доля і надалі буде прихильною до вас, даруючи радість життя, незрадливу удачу, вірних і надійних друзів!

Лісовими дорогами Віктора Мірошниченка

Життя цієї людини можна сміливо назвати — лісовою дорогою. Адже із самого малечку Віктор Мірошниченко в лісі. Дід по батькові, і батько Віктора Івановича — лісівники. Тож і не дивно, що нинішній головний лісничий ДП «Баранівське ЛМГ» Віктор Іванович Мірошниченко, — родом «з лісу». Йому добре відомо, яка це тяжка праця — садити ліс і доглядати за ним. Хоча, зізнається Віктор Іванович, власними руками посадив відносно мало лісу, і то більше в дитинстві. Далі ж життєва дорога простелилася так, що в роботі довелося саме організовувати ту ж посадку лісу та догляд за ним. Сьогодні, на життєвій ниві Віктора Мірошниченка простелилася ювілейна дата. Сам іменинник, чесно кажучи, не зовсім цьому радіє, бо каже — роки спливають, а з ними і молодечий запал та ентузіазм. Проте, це саме той час, коли обернувшись назад і поглянувши на прожиті роки можна вже зробити й певні висновки. Тож сьогодні наша розповідь коротко про того, кому ліс простелив життєву дорогу.

Віктор Мірошниченко з’явився на світ 8 грудня 1964 року в с. Зеремля Баранівського району. Саме тут доля поєднала в спільну родину його батьків: батька Івана, який за розподілом, після навчання в Лубенському лісотехнічному коледжі, що на Полтавщині, приїхав працювати в Баранівський лісгосп, — з мамою Ганною, родом із сусідніх баранівських Суємець.  Найкращі роки дитинства, каже наш сьогоднішній ювіляр, пройшли саме тут. І дотепер трепетною є кожна поїздка на малу батьківщину. Бо ж саме тут, у юрбі однолітків, маленький на той час, Віктор, дуже полюбляв бувати на нарадах лісників разом із батьком, і прискіпливо приглядався до його праці, а ще відтоді увібрав собі найкращі батькові риси, і до сьогодні користується його життєвими принципами: порядністю, відповідальністю і жорсткою дисципліною.

В десятилітньому віці, коли батька — Івана Івановича, переводять працювати в Явненське лісництво, — родина переїздить із ним. Тут розпочинається юність нашого героя, яка в основному і проходить біля батька-лісника в лісі. Проте, тут і ліс вже не той, бо в Явному, на відміну від Зеремлянського листяного, — його вже зустріли стрункі високі сосни та ялини, і замість звиклого болота, де без чобіт зась, — з’явився пісок, а головне — люди тут зовсім інші… 

Але це не змінило задуму дитинства, та й в нічому іншому, як іти працювати в ліс, тодішній підліток Віктор себе не бачив. Тож, на наступні п’ять років після закінчення школи, Київська сільськогосподарська академія стає для Віктора Івановича «рідною домівкою».

Майстер лісу, помічник лісничого, лісничий Баранівського лісництва, і ось вже понад десятиліття, як торує шлях головного лісничого, — це ті щаблі трудового знамені, під якими вже понад три десятиліття, день у день, пише свій шлях лісівника Віктор Мірошниченко в Баранівському лісомисгоспі.

І на якій би посаді не перебував мій співрозмовник, та ніколи не зрадив своєму головному правилу в роботі: відповідальність, відповідальність, і ще раз — відповідальність, і в першу чергу — перед собою!

За це, зізнається, неодноразово «отримував на горіхи», але не дивлячись ні на що своєю спиною не раз прикривав колег, для багатьох підставляв плече, і ділився власним досвідом та добрим порадливим словом. 

Проте, в будь-якій роботі, є найкращі часи, про які згадуєш із трепетом. Для Віктора Мірошниченка цей час пройшов під знаком «лісничого». Це, каже ювіляр, був час розквіту сил, своєрідної творчості, ентузіазму, запалу і бажання творити людям добро. 

Пройшли часи, багато чого змінилося відтоді, але праця в лісі як була тяжкою, так і лишилася, бо ж у переважній більшості — «ручна» (це, якщо говорити за вальників, трелювальників, лісокультурниць  та інших), — узагальнює головний лісничий Баранівського ЛМГ. Звісно, техніка стала потужнішою, в дечому спростила роботу, але меч Колесова (головний інструмент в посадці лісу), як був тридцять (і більше) років тому, так і лишився.

Роки ідуть, змінюється час, змінюються і підходи в роботі. Проте, закладений в людині характер — лишається незмінним. Тому мені аж надто цікаво було почути, а з яким же деревом в лісі ототожнює себе наш ювіляр. І відповідь, м’яко кажучи дивує — з липою! (А ви що подумали, що з дубом?, — посміхаючись у відповідь на моє питання запитує Віктор Іванович). І, поринаючи ще раз у спогади, розповідає: «У дитинстві часто бував в діда на Черкащини. Він жив у Будянському лісництві Смілянського лісгоспу. Коли ми приїжджали на конях в ліс, де в основному були дубово-липові насадження, — я підіймав голову доверху і мене вражали липи. Стрункі, височезні, аж верхівок не видно. Чимось нагадують наші сосни. Я дивувався, як таке може бути?! Виявляється, липа на багатих ґрунтах може себе так «почувати». Липа, саме квітуче, пахуче дерево, а головне, саме тепле і «надійне», — наголошує Віктор Іванович. І додає, не випадково ж усі будинки на Черкащині побудовані в основному з цього дерева.

Таким же «теплим» і надійним протягом всього життя Віктор Мірошниченко є для своєї родини. Виховавши в купі з дружиною доньку і сина, він сподівається, що вклавши в своїх дітей любов і тепло, завжди отримуватиме від них сторицею, а принципи його життя продовжаться у внуках-правнуках. 

За значний особистий внесок в розвиток лісового господарства Віктор Іванович неодноразово нагороджувався Грамотами підприємства, Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного комітету лісового господарства України, у 2003 та 2005 роках був занесений на Дошку Пошани ДП «Баранівське ЛМГ». Завжди бере активну участь у громадському житті, з розумінням ставиться до людей, їх повсякденних проблем. У свій час був обраний депутатом Баранівської районної ради двох скликань. Нині є депутатом Баранівської міської ради. А нещодавно отримав звання «Заслуженого лісівника України».

Колектив редакції «Час плюс» щиро вітає Віктора Івановича з 55-річчям, з побажаннями всіляких гараздів, душевного спокою, злагоди, здорового лісу, сонячних світанків та мирного неба над головою.

Альона ДЕНИСЮК

Фото з архіву лісгоспу