Завантаження новин...

Ліс потребує людських рук

Ліс останніми роками став дієвим інструментом впливу — в руках політиків, — на свідомість простої людини. Забуваючи про пряме призначення лісу — служити народному господарству держави, ліс зробили — об’єктом маніпуляцій для передвиборчих перегонів, а роботу лісівників — обплюндрували «з ніг до голови», вивівши її таким чином із рангу «почесних». 
Під канвою «негативу» політичний бомонд, а також ті, хто старанно веде лісову галузь до приватизації, — сховали роботу простої людини, яка незважаючи на будь-яку погоду йде працювати в ліс. Бо що він вартий без людини?!
Сучасне покоління українців зростало, коли навкруги уже зеленіли ліси. Здається, що вони були тут завжди. Та мало хто дивиться «глибше» і має розуміння того, що цей ліс не ріс сам по собі, а його, як і тепер — тяжкою працею  спочатку садили і доглядали людські руки.
У переддень професійного свята працівників лісової галузі, який традиційно святкують у третю неділю вересня, — мені хочеться ще раз пройтися дорогою «народження» лісу, і показати одну із ланок лісового господарства, яка забезпечує життя лісу з «немовляти», аби поставити його «на ноги» і «дати путівку в доросле життя».
Я навмисно ототожнюю ліс з людиною, бо вони обоє мають приблизно однаковий вік життя. І як дитина змалечку потребує материнських рук, так і ліс на перших порах — потребує людських рук — в особі турботливих лісокультурниць.
Аби зрозуміти і передати роботу людей цієї ланки — виїжджаю до Ярунського лісництва, що у складі державного підприємства «Новоград-Волинське ДЛМГ». Мене зустрічає лісничий — Олексій Васильчук та знайомить зі своїм колективом лісокультурниць. Жінки до спілкування не охочі, бо в них на часі вистачає своєї роботи, яку вчасно треба виконати. Усе ж на декілька хвилин виправляють спини, підпираючись сапами, і спочатку відповідають на мої питання, а згодом, аби «познайомити» зі своїми «підопічними», — ведуть мене в розсадник. «Тут із маленької насінини з’являються сіянці, якими ми навесні засаджуємо вивільнені ділянки», — розповідає одна зі співрозмовниць Світлана Пилипчук.  
Дивлячись на ці струнки сіянці сосни, кучеряві дубочки та декоративні рослини, що вирощують тут, починаєш розуміти, що саме жіночі руки здатні виконувати цю найтоншу, я б навіть сказала, ювелірну, роботу: посів лісового насіння, заготівлю й посадку живців у теплицях та догляд за сіянцями. Їх робота полягає у постійні турботі про майбутній ліс.
Після цієї копіткої роботи в розсадниках, лісокультурниці навесні висаджують сіянці, а потім весь сезон під відкритим небом у дощ і спеку — проводять догляд за ними. Адже діло за надокучливими бур’янами не стоїть, тому аби дати можливість «пробити собі дорогу та вирватися до сонця», — в сезон на кожну з засаджених ділянок доводиться повертатися по декілька разів. І так — перші два-три роки. Далі їм підходить механізований догляд. Тут до справи підключаються вже чоловіки. 
Головне в роботі лісокультурної ланки — обережне та турботливе ставлення до крихітних сіянців та саджанців. Весь час вони пам’ятають, що у своїх руках тримають майбутній високопродуктивний ліс. Тож у період його найактивнішого росту ці трудівниці вкладають максимум зусиль і знань.   
Робота на землі для простих сільських жінок — не нова. Однак, полоти городину і доглядати ліс — справа різна. «Якщо на городі міжряддя маленькі, то в лісі обсапувати рядка доводиться до пів метра навколо, та й сапи лісові набагато тяжчі, вагою до 6 кілограмів,— тож працювати ними ой як не легко! До того ж, багато залежить і від ґрунту, і від зілля, яким затягує рядки», — пояснює Любов Буняк, ще одна моя співрозмовниця.
Проте, людина звикає до всього. Так і колектив ярунських лісокультурниць звик до напруженого робочого ритму, до болючих мозолів від сапи та спекотних днів, до колючих, чіпких та надокучливих бур’янів, кусючих комарів та ос.
У середньому за сезон, кожна з шести лісокультурниць просапує до 20 га лісових культур. І це лише просапує! А ще кожну верхівку висаджених деревець обробляють спецзасобами захисту молодих насаджень від диких звірів, які полюбляють ласувати соковитими гілочками. Окремо жінки працюють і в розсадниках, де в рік вирощується до 110 тис. сіянців сосни та дуба. А нещодавно тут було закладень й шкілку голубих ялин, самшиту до 800 кущів та інший асортимент декоративних рослин. І кожен з них потребує до себе особливого, дбайливого ставлення. 
Не можна оминути й той факт, що хоч роботи в лісі у цієї команди лісокультурниць вистачає вдосталь, та встигають вони своїми натрудженими руками, як будь-яка дбайлива господиня вдома — навести лад і на подвір’ї контори лісництва. Нині воно потопає у різнобарв’ї квітів: троянд, сальвій, майорів, чорнобривців та вічно зелених кущів самшиту, туй та ялівцю.
Сьогодні лісокультурна справа для цих жінок — розкрита, прочитана книга, бо за не одне десятиліття роботи — набули досвіду і знають все про догляд за молодими лісовими насадженнями.
За прикладом Ярунського лісництва працюють такі бригади лісокультурниць в кожному з шести лісництв Новоград-Волинського лісгоспу. Тут, в середньому, за рік проводяться лісовідновні роботи на площі понад 300 га. А якщо врахувати, що інтенсивний догляд за новоствореними культурами обов’язково потрібен протягом перших трьох-чотирьох років, то не важко підсумувати і уявити обсяг ручних робіт, що лягає на плечі цих жінок. 
Проте, оцінити їх роботу зможе лише той, хто знає ціну праці власних рук. Тож і не дивно, що критичному ставленні до роботи лісівників піддаються саме ті люди, які жодного разу не замислювалися над тим, звідки береться ліс та якою копіткою, щоденною працею він вистражданий. 
Хочеться вірити, що в провладних кабінетах ще є свідоме, адекватне панство, здатне відстояти інтереси лісової галузі на державному рівні, яку так нещадно намагаються нині знищити.
Тож, зі святом вас, шановні лісівники! Вірю, що своє професійне свято ви святкуєте не останній рік!
 
Альона ДЕНИСЮК
Фото автора